Які інснують особливості порядку звільнення працівників молодше вісімнадцяти років?

Трудовий договір може бути розірваний на вимогу батьків, усиновлювачів та опікунів неповнолітнього, а також державних органів та службових осіб, на яких покладені нагляд та контроль за дотриманням законодавства про працю, якщо подовження його дії погрожує здоров’ю неповнолітнього або порушує його законні інтереси.

Крім того, трудовий договір з працівником, що не досяг 18 років, може бути розірваний з наступних підстав:

• за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України);
• у зв’язку із закінченням терміну дії трудового договору (п. 2 ст. 36 КЗпП України);
• за ініціативою працівника (статті 38, 39 КЗпП України);
• за ініціативою власника або уповноваженого ним органу (ст. 40, 41 КЗпП України).

У випадку якщо неповнолітній працівник звільняється за угодою сторін, у зв’язку із закінченням терміну дії трудового договору або за власною ініціативою, дотримується загальний порядок звільнення.

Статтею 198 КЗпП України встановлено, що звільнення працівників молодше 18 років за ініціативою власника або уповноваженого ним органу допускається, окрім дотримання загального порядку звільнення, тільки з відома районної (міської) служби у справах дітей. При цьому звільнення з підстав, вказаних у пунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП України, робиться лише у виняткових випадках і не допускається без працевлаштування.

Такими підставами є:

• змінив організації виробництва та праці, у тому числі ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства (п. 1 ст. 40 КЗпП України);
• виявлення невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню цієї роботи (п. 2 ст. 40 КЗпП України);
• відновлення на роботі працівника, що раніше виконував цю роботу (п. 6 ст. 40 КЗпП України).

Звертаємо увагу, що на неповнолітніх поширюється дія ст. 44 КЗпП України, згідно з якою при розірванні трудового договору з підстав, вказаних в п.п. 1, 2, 6 ст. 40 КЗпП України, працівнику виплачується вихідна допомога в розмірі не менше середнього місячного заробітку; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору (ст. 38, 39 КЗпП України) – в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.